Субота, липня 20, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Діти війни

Їхали додому п’ять місяців…

ВІД РЕДАКЦІЇ. Все менше залишається людей, які здобули Велику Перемогу над фашизмом. І тим дорожчі для нас спогади «дітей війни». До цієї категорії громадян  відносяться особи, які є громадянами України та яким на час закінчення (2 вересня 1945 р.) Другої Світової війни було менше 18 років.

…Завідуючий лабораторією фізики НВЧ радіофізичного факультету Валерій Мстиславович БОНДАРЕНКО, народився  у 1938 році, коли все тільки-но  починалося…

- Коли почалася війна, мій батько пішов на фронт служити в управлінні вибухово-будівельними роботами. А мене з матір’ю евакуювали до Казахстану. Після визволення Харкова ми повернулися на батьківщину 24 серпня 1943-го року. А відправили нас з Казахстану  в березні. Їхали ми додому до Харкова п’ять місяців!!! Іду вулицями рідного міста і бачу, як сапери ставлять таблички «Мін не виявлено». З війни тяжко поранений батько привіз високоякісний німецький радіоприймач, і я слухав радіо з усієї Європи, а найбільше любив слухати джазову музику, вона заспокоювала в  ті нелегкі часи,- коментує Валерій Мстиславович.

Життя Валерія Мстиславовича пов’язане з університетом  з 1956-го р., коли почали відбудовувати Будинок Проектів, нинішній головний корпус Каразінського... У 1956-му р. вступив на радіофізичний факультет. Коли в 40-і роки радіомовлення тільки починалося, батько Валерія - Мстислав Васильович «вирощував» кристали з розчину повареної солі. З мідного дроту робив коливальний контур за велику антену і слухав все на навушник, який зробив теж сам. Ось так, через брак радіофізичних можливостей Валерій Мстиславович почав самостійно створювати все необхідне для розвитку радіофізики, що й стало поштовхом для подальшої наукової діяльності.

По закінченні університету Валерій Мстиславович працював на посадах наукового співробітника кафедри теоретичної радіофізики, фізики НВЧ, у складі наукової лабораторії  Харківського інституту радіоелектроніки, працював у Донецькому університеті, Інституті монокристалів, але у 79-му  він повертається до альма матер вже назавжди. Валерій Мстиславович:

- Керував темами з розробки протиракетної оборони, працював над вирішенням проблеми невидимих літаків, розробляли методи створення поверхонь літаків, які б  не змогли помітити радіолокаційні станції. Спільно с Інститутом космічних досліджень в Москві працював над проектом з дослідження  земної поверхні та її видимості. Усі наші дослідження фінансувалися урядом. А зараз в Україні грошей нема. Наш міністр освіти стверджує, що радіофізики державі потрібні. І це вже радує.

О. КАЛАЧ.

 

 

Війна позбавила мене дитинства

Вони народилися у 1939-1945 роках. Пройшли війну поруч із дорослими, бачили її жахи на власні очі. Доцент кафедри англійської філології Емілія Георгіївна ПАПОВЯНЦ.

- Еміліє Георгіївно, який відбиток наклала на Ваше життя війна?

- Вона позбавила мене дитинства. Я народилася у м. Дятьково Брянської області, 26 лютого 1945 року. Мій батько, Георгій Олександрович Паповянц, був головним інженером Дятьківського заводу кришталю. Підприємство у воєнні роки евакуювали до м. Ашхабад, тож тато, мама, бабуся та  дві сестри переїхали до столиці Туркменістану. У цьому місті провели воєнні роки.

- Яким було Ваше  дитинство?

- Про раннє дитинство у мене безрадісні спогади. Довелося пережити повернення із евакуації, голод, втрату близьких (сестра та бабуся померли у Ашхабаді), розруху післявоєнних років.

- Яким закарбувався у Вашу пам’ять День Перемоги?

- День Перемоги різко змінив ситуацію в країні: почалося її широкомасштабне воскресіння із попелища. Завдяки народному ентузіазму, буквально за перші п’ять років відбудували майже всі найважливіші центри. Пам’ятаю, як в 1951 р. ми з сім’єю переїхали до м. Харкова. На той час зникли майже усі сліди війни, було повністю відновлено міську інфраструктуру.

- Скажіть, що відкрило для Вас мирне існування?

- Країна та її громадяни отримали друге дихання, мирне життя стало запорукою прогресу та благополуччя нації в цілому. Я змогла вступити до Харківського університету імені А. М. Горького, на англійське відділення факультету іноземних мов.

- Що Вам дав університет?

- Можливість розвиватися. Я стала викладачем кафедри англійської філології факультету іноземних мов. З 1978 по 1892 рр. була аспірантом при Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію,  отримала можливість пройти стажування в університеті Великої Британії у місті Лідс.

- Тож мирне небо…

- Дозволило жити й розвиватися.  Я бажаю, щоб моє покоління було останнім із тих, що носить назву «діти війни».

О. ЯКОВЧЕНКО.