Заслужений професор Харківського університету!
Концентруйтеся на головному!

ВІД РЕДАКЦІЇ. Людмилі Миколаївні НЄМЕЦЬ, завідувачу кафедри соціально-економічної географії присвоєно звання «Заслуженого професора Харківського національного університету»!  Ми раді привітати прекрасну університетську жінку із досягненням, жінку першого доктора географічних наук в історії Каразінського!

– Людмило Миколаївно! Розкажіть про Ваше коріння, про батьків, які заклали  основи Вашого успішного життя.

– Батьки прищепили мені найважливіші в житті риси: працьовитість, порядність, любов та піклування про людей. Мій тато, учасник Великої Вітчизняної війни, давав настанову: «спочатку спитай, чи людина їла, а потім про справу». Мама – фельдшер за фахом, працювала дуже довго, допомагала людям.

– Коли б Ви не  стали викладачем, то яку б професію обрали?

– Для мене немає важливішої професії, ніж викладач. Задача педагогів вищих навчальних закладів – дати не лише сучасні знання, а й головне – навчити ними користуватись. Також необхідно сформувати  важливі людські цінності, цінності класичного університету, своєї Батьківщини,  духовні й людські якості, зокрема любов до навколишнього світу, патріотизм, вміння жити у відкритому суспільстві.

– Вас знають як людину  відкриту до спілкування зі студентами. Поділіться, як проводите час зі своїми вихованцями?

Студентоцентризм – головне в діяльності. На жаль, дуже мало для цього часу, думаємо на кафедрі як оптимізувати цю роботу, адже молоді зараз дуже важко, тому потрібно зробити максимум, щоб підготувати їх до реалій жорсткої конкуренції в сучасному світі.

– А що  б порадили  Ви  сучасній  молоді?

– Не гайте час на другорядні питання, максимально чітко організовуйте свій час, щоб поєднати опанування необхідними  навичками, вивчення іноземної мови, заняття спортом та розширення кругозору, спілкування із рідними та друзями.

– Як Ви оцінюєте присвоєння Вам високого звання Заслуженого професора Харківського університету.  Як почуваєтесь із новим званням?

– Дуже невпевнено, адже це накладає безліч обов’язків, щоб відповідати  рівню  Каразінського університету. Часто думаю, що мало ще зроблено для іміджу нашого Університету. Потрібно інтенсивніше працювати, підвищувати результативність діяльності кафедри, бо в першу чергу це ж її заслуга.

– Які непідкорені вершини  залишилися?

– Головне встигнути реалізувати хоча б частину планів. Міжнародне співробітництво, підвищення фахової підготовки студентів, пошук цікавих наукових тем і робота з аспірантами та докторантами, формування духовності молоді – дуже багато важливих завдань, академічний дух університету, вікові його традиції допомагають та зобов’язують.

– У травні у Вас ювілей. Як плануєте відзначити  день народження?

– Для жінки будь-якого віку - це не дуже радісна подія. Радує, що ще є можливість зробити корисні справи для університету та кафедри. Пригнічує обмаль часу для реалізації усього задуманого, низку планів доведеться реалізовувати моїм вихованцям.

– Поділіться, будь ласка, Вашою мудрістю: як пережити тяжкі ситуації у житті?

– Навчитися мобілізовувати свої сили, концентруватися на головному, виділяти пріоритети. Обов’язково вірити, що за сірими смугами будуть білі, а після грозової негоди завжди з’являється сонце… Звичайно, опорою має бути сім’я, і все для цього потрібно зробити. В цьому відношенні я щаслива, бо маю дві сім’ї: дім і роботу, тут мої близькі та найдорожчі люди з їх проблемами, перемогами, планами. Неймовірно хочу поїхати в Канаду, бо вже більше семи років не бачила свою доньку  і онучку, які живуть у Ванкувері і через складні обставини не можуть приїхати.

– Проблеми, які турбують?

– Як зробити і що, аби молодь, студенти не мріяли виїхати з країни, а будували особисте достойне життя на Батьківщині. Як допомогти співробітникам, які сьогодні фактично є переселенцями (а їх у нас аж четверо).  Мрію,  щоб мій син, якому виповнилось 30 років, створив справжню сім’ю і мав упевненість у майбутньому України, бо не хоче емігрувати. І багато-багато інших наукових, педагогічних, людських проблем. Моїм вихованцям (студентам, аспірантам, викладачам)  значно складніше, ніж було нашому поколінню в їхньому віці. Сьогодні страшенна нестабільність у всьому, тому потрібна максимальна мобілізація сил, щоб вижити та  бути щасливими, зробити максимум для розвитку і процвітання Альма-матер та України.

Жанна АДАМЕНКО.