З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).
Надходить березень – і в полі
Тьмяніє снігу білизна.
Ось-ось прокинеться весна.
Підсніжник вигляне на волю.
Довкола побіжать струмки
Вмивати землю передцвітну…
А радість птахом перелітним
Вже мчить до серця напрямки
***
Тобі мій спів, бо ти моє начало,
Маяк життя і всіх моїх доріг.
Нове високоліття зустрічаю.
У мене ти – надійний оберіг.
Тут корінь мій і батьківські пороги,
І мамин юний образ у вогні,
Найперші втрати, болі та тривоги,
Моє дитинство, вбите на війні.
Весь дивосвіт, який не пересниться
У кадрах дружніх стрічей і розстань,
І невичерпна юності скарбниця,
Щемливих мрій, солодких сподівань.
Полтавська земле, серце України.
Чарівний краю волі і краси.
Моя мала полтавська батьківщино,
Воістину великою єси.
***
Червневий ранок чисто промениться,
Мов давній – той, де двір у спориші…
Шевченків сад не першої столиці –
Прихисток української душі.
Хоча довкіл нові прогресу миті
І Вавилон студентських голосів,
Тут палімпсестом слово заповіту
Й любові Кобзаревої посів.
Долаючи безвір`я та досаду,
Ловлю надії віщий промінець
І далі йду з Шевченкового саду
До праці для Вкраїни. І на герць.
***
Почуття – мов гербарно
Квіти поснулі…
Замість радісних зустрічей
щемні розстання.
То літа, що мені накували зозулі,
Так поспішно й нещадно минулими стали.
Думка – мрія відтак переходить у спомин.
Долітують літа в сонце – літа розповні.
І залишиться людям – можливо, на подив –
Мій літопис життя з палімпсестом любові.
***
Поглянь на світ, Кобзарю, придивись,
Хто в березневі дні іде до тебе.
Де діти України, що з потреби
Піднятися в твою небесну вись
Прийшли сюди для порятунку віри
Й любов свою жагучу принесли,
А де христопродавці – лицеміри,
Що Бога й матір рідну продали
За ласощі нещасні у палатах,
Оці людці, і ниці, і малі.
Повідай, батьку, їм про день розплати
На українській скривдженій землі.
***
Полтавська ніч – у зорях, тиха,
Та людям спокою нема.
Мануйлівка із зони лиха
Луганських біженців прийма.
Ріка щедрот – скарбів не втане.
Добру відкриті звідусіль,
Ми завжди ділимо з братами
Душі тепло і хліб, і сіль.
Моє село – вкраїнне зроду,
Як і оці гаї, лани.
Тож нам не буде переводу,
Бо ми для миру – не війни.