Весна 2019!

Надходить березень – і в полі

Тьмяніє  снігу білизна.

Ось-ось прокинеться весна.

Підсніжник вигляне на волю.

Довкола побіжать струмки

Вмивати землю передцвітну…

А радість птахом перелітним

Вже мчить до серця напрямки

***

Тобі мій спів, бо ти моє начало,

Маяк життя і всіх моїх доріг.

Нове високоліття зустрічаю.

У мене ти – надійний оберіг.

Тут корінь мій і батьківські пороги,

І мамин юний образ у вогні,

Найперші втрати, болі та тривоги,

Моє дитинство, вбите на війні.

Весь дивосвіт, який не пересниться

У кадрах дружніх стрічей і розстань,

І невичерпна юності скарбниця,

Щемливих мрій, солодких сподівань.

Полтавська земле, серце України.

Чарівний краю волі і краси.

Моя мала полтавська батьківщино,

Воістину великою єси.

***

Червневий ранок чисто промениться,

Мов давній – той, де двір у спориші…

Шевченків сад не першої столиці –

Прихисток української душі.

Хоча довкіл нові прогресу миті

І Вавилон студентських голосів,

Тут палімпсестом слово заповіту

Й любові Кобзаревої посів.

Долаючи безвір`я та досаду,

Ловлю надії віщий промінець

І далі йду з Шевченкового саду

До праці для Вкраїни. І на герць.

***

Почуття – мов гербарно

Квіти поснулі…

Замість радісних зустрічей

щемні розстання.

То літа, що мені накували зозулі,

Так поспішно й нещадно минулими стали.

Думка – мрія відтак переходить у спомин.

Долітують літа в сонце – літа розповні.

І залишиться людям – можливо, на подив –

Мій літопис життя з палімпсестом любові.

***

Поглянь на світ, Кобзарю, придивись,

Хто в березневі дні іде до тебе.

Де діти України, що з потреби

Піднятися в твою небесну вись

Прийшли сюди для порятунку віри

Й любов свою жагучу принесли,

А де христопродавці – лицеміри,

Що Бога й матір рідну продали

За ласощі нещасні у палатах,

Оці людці, і ниці, і малі.

Повідай, батьку, їм про день розплати

На українській скривдженій землі.

***

Полтавська ніч – у зорях, тиха,

Та людям спокою нема.

Мануйлівка із зони лиха

Луганських біженців прийма.

Ріка щедрот – скарбів не втане.

Добру відкриті звідусіль,

Ми завжди ділимо з братами

Душі тепло і хліб, і сіль.

Моє село – вкраїнне зроду,

Як і оці гаї, лани.

Тож нам не буде переводу,

Бо ми для миру – не війни.

Проф. В.КАЛАШНИК