Кого пам’ятаємо і любимо
Найулюбленішому читачу і другу...
Пішла з життя Міліца Сергіївна Лапіна. Вона з покоління, яке пережило найтяжчі часи в історії країни. З початком Вітчизняної війни, евакуйована з родиною у Барнаул, у палатах військового шпиталю, де начальником медичної служби був її батько, юна Мілочка читає і пише листи важкопораненим, листи до рідних, читає місцеві газети, книжки. Закінчивши із золотою медаллю школу, наприкінці 1943 р. повертається до Харкова. Ще йшла війна, а місто почало відроджуватися. Відновив діяльність Харківський університет, на філологічний факультет якого (відділення класичної філології) Міліца Лапіна вступила. В аудиторіях університету студенти у військових гімнастьорках, деякі на милицях, під військовим ременем порожні рукави. Але в очах радість: вони студенти і безмежне бажання вчитися. Першокурсницею М.С. Лапіна переступила і поріг Центральної наукової бібліотеки, яка на все життя стала для неї з того воєнного і голодного часу близькою і рідною, частинкою її душі.
Сумлінну і допитливу другокурсницю помітили співробітники ЦНБ і залучили до опису латинської і грецької літератури XVII–XVIII ст. Двічі на тиждень з ранку до початку занять на другій зміні, у промерзлому за воєнні роки читальному залі, зігріваючи руки в рукавичках подихом, старанно описувала вона літературу. Латинська мова, як мова науки, літератури, культури в оригіналах надавала майбутньому філологу упевненості в обраному шляху. Після закінчення з відзнакою університету М.С. Лапіну залишають на кафедрі. Далі – аспірантура, захист дисертації, активна наукова, викладацька, громадська робота. Доленосною стала зустріч зі студентом економічного факультету Миколою Сімейкіним. Фронтовик, сумлінний і працьовитий, активний учасник громадського життя підкорив серце Міліци Сергіївни. Утворилась щаслива університетська родина. Берегиня цієї істинно університетської родини М.С. Лапіна – приклад зразкового педагога-просвітителя, носія класичної традиції. Закохана у її велично-гуманістичні ідеали, Міліца Сергіївна передавала свою закоханість і знання студентам, як своїм дітям.
А поруч – незмінно книги і Центральна наукова бібліотека. У 1970-80х рр. М.С. Лапіна – член Бібліотечної ради. Вона рішуче виступала проти списання учбового фонду. Списувались тисячі підручників і навчальних посібників для вузів, технікумів, середніх шкіл. Коли на природничих факультетах були створені науково-виробничі і науково-педагогічні факультети, з’ясувалася недостатність саме цієї, вкрай необхідної учбової літератури. Філолог, М.С. Лапіна завжди займала принципову позицію при підписці на періодичні видання, художні журнали.
…У період підготовки до 200-річчя Харківського університету героями її численних публікацій стають вчені університету, імена яких складають його славу і гордість (О.О. Потебня, Д.І. Каченовський, Л.Л. Гіршман, Д.І. Багалій, І.М. Буланкін та ін.. Визнанням любові до університету, вдячності своїм вчителям став збірник кращих статей і спогадів Лапіної «Университет в моей жизни» (2010). Особливе, ніким не займане місце, у її дослідженнях належить засновнику університету В.Н. Каразіну. Серед майже 10 окремих статей найцікавіша публікація «Эпитафия» – Назару Александровичу Каразину (неожиданная находка)» (2002), у якій М.С. Лапіна з достатнім ступенем достовірності доводить її належність Григорію Сковороді. Вінцем її багаторічної роботи стала монографія «Обретение новой родины. История рода Караджи-Каразиных» (2008) – безумовний внесок у каразінознавство. Майже кожна з 130 публікацій М.С. Лапіної народжувалась у стінах ЦНБ. Університетська бібліотека була територією її любові. Колектив бібліотеки, його ветерани вклоняються пам’яті свого найулюбленішого читача, Вчителя і друга. Хай буде пухом земля дорогій нашій Міліці Сергіївні! Сумуємо!