ФРОНТОВИК. ПЕДАГОГ. ПОЕТ.
НАЩАДКАМ
Я не створив собі духовних веж і храмів,
Палаців пишних для нащадків не створив.
Котив з дитинства я важкий на гору камінь,
А він все скочувавсь з гори.
Бувало, майже докочу до середини,
А далі сил-снаги котить не вистача,
Не чує стогону мого внизу людина,
Мабуть, свій камінь теж кача.
Колись гранітну глибу я котить не буду, -
Можливо, рукотворний пам’ятник комусь –
І мій Сізіфів труд нащадки не забудуть,
Я знов до каменя вернусь.
І заповім близьким потомкам і далеким –
Любить Вітчизну і свободу над усе.
Котити брилу рідним краєм, ой, не легко,
Та вільний дух життя несе.
А той, що я котив, мабуть, лежить і нині,
Якщо в підмурки стін приватних ще не ліг.
Візьміть з підніжжя і поставте на вершині,
Куди я викотить не зміг.
1995
СЛОВО
На світі все підвладно часу, -
Живе лиш Слово у віках,
Сховав літопис юність нашу
І все життя на сторінках.
Нетлінне Слово, незнищенне,
Долає час і люту смерть.
Слова гуманності – священні –
Добро, Любов, Свобода, Честь.
1997
Газеті «Харківський університет» - 205!
Літопису і літописцям Харківського університету
На світі все підвладне Часу,
Та серця памя’ть не спинить –
Сховав Літопис юність нашу…
Застигла в слові кожна мить.
В моїх руках газети давні –
Гортаю ветхі сторінки,
І оживають дати славні,
Студентські радісні роки:
Лунає гул аудиторій
Немов озвались юні дні…
А хто створив на шпальтах зорі,
Трактати вчені і пісні?!
…Талановитим , невсипущим,
Творцям у штормах і вітрах,
Чолом померлим і живущим,
І слава хроніки майстрам!
Я. НІКОЛЕНКО, ст. викладач.