З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).
Усе його свідоме життя – у стінах рідного Харківського університету. Життя незвичайне, а особистість – непересічна. На хімічний факультет вступає в 1979 р. без вступних випробувань, бо як переможець Всесоюзної хімічної олімпіади школярів має право вибирати між Московським і Харківським університетами. Він обрав Харківський і ніколи про це не пожалкував. Переконаний, саме в Каразінському живі університетські традиції, трудяться люди талановиті, навчають наставники, які розвивають самостійність, вчать мислити, думати, розуміти проблему – все те, до чого він сам іде і вчить іти своїх учнів все життя. І не бачить меж удосконаленню.
Після диплому із відзнакою про закінчення університетської освіти – швидке сходження: у 25 – кандидат, у 38 – доктор хімічних наук. Професор, доктор хімічних наук, завідувач кафедри матеріалознавства, проректор Харківського університету з науково-педагогічної роботи, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений діяч науки і техніки України, Заслужений професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, автор понад 200 праць, 4 монографій, 12 навчальних посібників.
Не кожен талановитий учений може бути і педагогом-вихователем, а Холін виростив не один десяток учасників і призерів міжнародних, Всеукраїнських, регіональних шкільних олімпіад з хімії. На його позитиві – доктор наук, п’ять кандидатів наук (доктор філософії (PhD). А це величезний труд, який не виміряти ніякими межами. Тільки труд, труд і терплячість.
Він університетський вчений. І цим пишається. Він усюди потрібний і усюди встигає: на кафедрі, де його робочий кабінет більше нагадує лабораторію і де йому зручно і природно; у кабінеті проректора, де ніколи не збираються черги, бо вирішує Юрій Валентинович проблеми демократично, по-діловому, швидко, толерантно; в університетських коридорах, де його зупиняють із робочими питаннями його колеги чи підшефні; в аудиторії на черговій лекції професора…
Ювілей – це завжди багато метушні і уваги. А наш іменинник страшенно цього не любить – ні до чого це. І хоч дата кругла, він віку не відчуває. Немає на це часу. Довгого і гарячого сонця в зеніті, шановний Юріє Валентиновичу!
О. НОВИКОВА.